Батькам у допомогу

10 фраз, які вчителі хотіли б сказати батькам

 

Для того, щоб допомогти вчителям та батькам порозумітися, психологи склали топ-10 питань, які стають наріжним каменем у їх стосунках. Ми пропонуємо до вашої уваги перелік з 10 ідей, які педагоги хотіли б донести до батьків своїх вихованців.

1. Дайте шанс новому вчителю. Зазвичай ми з острахом та недовірою ставимося до всього нового. Спробуйте зрозуміти та прийняти нового вчителя, тоді й ваші діти 

зможуть це зробити.

2. Вчитель – звичайна людина. Пам’ятайте про те, що вчителі – такі самі люди, як і всі інші. В них бувають вдалі та невдалі дні, поганий чи хороший настрій.

3. Прийміть нові методи виховання. Сучасні діти дуже сильно відрізняються від своїх батьків, коли вони самі навчалися у школі. Навчальні програми та педагогічні методи постійно вдосконалюються. Ви маєте довіритися професіоналам.

4. Немає нічного страшного чи поганого в тому, що ваша дитина стала навчатися гірше. Не тисніть на неї. Особливо часто в середній школі для учнів починається період «американських гірок». Досвід невдач навчить їх у майбутньому долати труднощі.

5. Навчіться слухати. Для батьків їх діти найкращі у цілому світі, і досить часто вони не можуть спокійно слухати критику чи зауваження на свою адресу, сприймаючи це за особисту образу.

6. Домашнє завдання для дітей, а не для батьків. Дитині можна допомагати, але аж ніяк не виконувати завдання замість неї.

7. Цікавтеся успіхами у навчанні та справами у школі, навіть якщо ваша дитина навчається у старших класах. На жаль, батьки першокласників значно частіше спілкуються зі своїми дітьми та їх вчителями.

8. Вчителі теж мають право хворіти. Чомусь не всі батьки готові з порозумінням ставитися до того, що у вчителя може бути лікарняна відпустка. Більшість обурюється, коли вчителя немає на роботі хоча б тиждень.

9. Не дозволяйте дітям обговорювати вчителів. Якщо ви разом із чоловіком чи подругою збираєтесь поговорити про навчання, школу та вчителів, зробіть так, щоб ваша дитина не чула цієї розмови.

10. Звичайно, оцінки – це дуже важливо, але вони не є метою навчання. Не робіть трагедію з поганої оцінки за контрольну. Також не варто надмірно хвалити й за високі оцінки.      

Навчання - головний обов'язок дітей 

Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.

       Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.

       Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.

       Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.

       Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.

       Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.

       Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.

       Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.

       До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.

       Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.

( В. Сухомлинський)

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

       Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

       Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.

       У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.

       Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.

       Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?

       Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»

       Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?

       Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.

      

       Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.

( І. Кант) 

   

 ЩОБ ДІТИ ЙШЛИ ДО ШКОЛИ ЗАЛЮБКИ

Одна з головних турбот батьків - це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння та навички, необхідні для життя та для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків.

«Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити», - звертався в листах В. Сухомлинський до своєї доньки. Чи багато знайдеться батьків, які не підписалися б під цими словами видатного педагога?

Реалії ХХІ століття вкладають у поняття «уміння жити» свій новий, сучасний зміст. Та незмінним залишається прагнення педагогів і батьків допомогти дитині стати щасливою, знайти своє місце в житті.

Ми живемо за часів, коли освіта, професійні навички відіграють велику роль у долі людини. Постійне накопичення знань – не примха, не гонитва за зовнішньою ерудицією й освіченістю, це необхідність, продиктована укладом нашого життя, рівнем розвитку науки й техніки, прагненням до всебічного гармонійного розвитку кожної особистості. Багато дітей думають, що за людину все робитимуть напівавтомати, роботи, комп’ютери, інша новітня техніка. Та вони глибоко помиляються. Сьогодні як ніколи важливі не лише глибокі знання, а й загальна культура людини, її інтелігентність, духовність, моральна відповідальність за те, з якою метою використовуватимуться досягнення науки й техніки. Культура людини не лише в знаннях, а і в здатності мислити творчо, одержувати радість від розумової діяльності.

У наш час наукових злетів, технічного прогресу, високих технологій зла і жорстокості не поменшало, вони на кожному кроці чатують на юні людські душі. Зло – багатолике, воно проявляється як егоїзм, душевна черствість, байдужість, жорстокість – страшні хвороби сучасності. І зароджуються вони тоді, коли дитина робить перші свідомі кроки в житті. Жорстокість, садизм підлітків – це вже «квіточки», а коріння – у дитинстві.

«Людяність, сердечність, чуйність – цей моральний імунітет проти зла здобувається лише тоді, коли людина в ранньому віці пройшла школу доброти, школу справжніх людських стосунків. Людину можна виховати лише добром,» - писав видатний педагог В. Сухомлинський. Тому треба учити дітей не бути слабкодухими, безпринципними, байдужими та жорстокими, виганяти зі своїх душ егоїзм, заздрість – корені безвілля, зла, бездуховності.  

Як допомогти дитині з домашнім завданням

Домашня робота - логічне продовження аудиторних занять за завданням викладача з установленими термінами виконання.

Дидактичні цілі: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань; формування умінь; самостійне оволодіння новим програмним матеріалом; розвиток самостійності мислення. Розрізняють домашні роботи поточного і випереджального характеру.

Ці домашні завдання... Нудно, неефективно, віднімає купу часу і ніколи немає гарантії, що воно не списано на перерві в приятеля-відмінника. Але може бути, не таке вже це зло - домашні завдання? Якщо зробити їх захоплюючими, запропонувати дитині можливість вибору, щоб вона розуміла, що і навіщо робить, проблема двійок за невиконані завдання зникне сама собою. Сучасна школа все частіше пропонує учневі стати активним учасником власного процесу, причому не тільки в класі, але і дома. Завдання до дому у деяких школах уже не виходить від педагога, а стає процесом і результатом самостійного вибору учня. Традиційне домашнє завдання поступається місцем домашній творчості. У багатьох школах діти працюють над власними проектами і творчими роботами, коли кожен учень вибирає цікавлячу його проблему, прийнятний для нього спосіб роботи, адже домашнє завдання теж може виступати як творчий проект, причому проектна діяльність доречна практично по всіх навчальних дисциплінах. Це можуть бути розробка і створення діючих макетів, навчальних посібників для школи, виконання конкретної практичної роботи (палітурні роботи, дизайни-проекти для школи або для сусіднього дитячого саду), опис наукової проблеми або культурного явища, історичного процесу (із указівкою їхнього соціального значення), проведення й опис експерименту, постановка спектаклю, організація і презентація конкурсу або виставки робіт учнів, вчителів або батьків, створення лінгвістичного журналу. Ці проекти вимагають великих витрат часу, і виконувати їхній краще в невеликій групі.(1, 17 - 18) Організація самостійної роботи, керівництво нею - це відповідальна і складна робота кожного вчителя. Виховання активності і самостійності необхідно розглядати як складову частину виховання учнів. Ця задача виступає перед кожним вчителем у числі завдань першорядної важливості. Метою даної курсової роботи є вивчення організації домашньої роботи як форми самостійної роботи учнів і умов їхньої успішної реалізації. Для розгляду даної мети я прийшла до аналізу різних напрямків у дослідженні природи самостійності учнів у навчанні, ознайомилася з безліччю визначень і з'ясувала які функції виконує самостійна пізнавальна діяльність учнів і чому вона так необхідна для формування зрілої особистості. Говорячи про формування в школярів самостійності, необхідно мати на увазі дві тісно зв'язані між собою задачі: " Перша із них полягає в тім, щоб розвити в учнів самостійність у пізнавальній діяльності, навчити їх самостійно опановувати знаннями, формувати свій світогляд; " Друга - у тім, щоб навчити їх самостійно застосовувати наявні знання в навчанні і практичній діяльності. Самостійна робота не самоціль. Вона є засобом боротьби за глибокі і міцні знання учнів, засобом формування в них активності і самостійності як рис особистості, розвитку їхніх розумових здібностей. Об'єктом вивчення є самостійна діяльність школяра, а предметом - умови її реалізації. Актуальність цієї проблеми безперечна, тому що знання, уміння, переконання, духовність не можна передати від викладача до учня, прибігаючи тільки до слів. Цей процес містить у собі знайомство, сприйняття, самостійну переробку, усвідомлення і прийняття цих умінь і понять.

З метою збалансування навчального навантаження учнів загальноосвітніх навчальних закладів, збереження їхнього здоров'я Міністерство освіти і науки України надсилає методичні рекомендації щодо обсягу і характеру домашніх завдань.

Детальніше:http://school16.org/yak-dopomogti-ditini-z-domashnim-zavdannyam

Як ставитися до оцінок дитини?

- Не сваріть свою дитину за погану оцінку, їй дуже хочеться бути у ваших очах хорошою. Якщо бути такою не виходить, дитина починає обманювати.

- Співчувайте своїй дитині, якщо вона довго працювала, хоча й результат її праці не високий. Поясніть їй, що більш важливі знання, які вона зможе набути в результаті щоденної, наполегливої праці.

- Не примушуйте свою дитину вимолювати собі оцінку наприкінці семестру заради вашого душевного спокою.

- Не вчіть свою дитину хитрувати, принижуватися та пристосовуватися заради позитивного результату у вигляді високої оцінки.

- Ніколи не висловлюйте сумнівів із приводу об'єктивності виставленої вашій дитині оцінки вголос. Є сумніви -  йдіть у школу і спробуйте об'єктивно розібратися в ситуації.

- Не звинувачуйте безпричинно інших дорослих і дітей у проблемах власних дітей.

- Підтримуйте дитину в її, нехай не дуже значних, але перемогах над собою, над своєю лінню.

- Влаштовуйте свята з нагоди отримання відмінної оцінки. Хороше, як і погане, запам'ятовується дитиною надовго і його хочеться повторити. Нехай дитина отримує хорошу оцінку заради того, щоб її відзначили. Незабаром це стане звичкою.

За матеріалами сайту

http://schoolsuncity6.net/content/category/13/26/66/

ЗНАЧЕННЯ 

ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

       Під час виконання домашніх завдань у деяких родинах більшу частину роботи батьки беруть на себе. Вони намагаються відгородити сина чи дочку від напруження сил і від переживань. Величезної шкоди завдають батьки, купуючи різні книжки з готовими домашніми завданнями. Цим вони гальмують розвиток своїх дітей, їхню пізнавальну активність.

       Виконання домашніх завдань – це серйозна праця, це напруження пам'яті, волі, уваги, мислення. І дитина повинна пройти через це сама, хоча й за допомоги батьків.

       У чому ж полягає ця допомога? В організації робочого місця, у дотриманні режиму дня школяра, у мудрих порадах.

Наприклад:

- не слід виконувати спочатку всі усні завдання, а потім всі письмові. Завдання слід чергувати;

- починати слід з вивчення правил, законів, теорем, а потім виконувати вправи чи розв'язувати задачі;

- через кожні 30 – 40 хвилин треба робити невеличкі перерви;

- не треба братися за уроки відразу після школи. Спочатку слід пообідати, відпочити, побути на свіжому повітрі;

- важкі завдання слід повторювати перед самим початком уроку;

- починати виконання домашніх завдань бажано кожного разу в той самий час.

      Якщо регулярно дотримуватися цих правил, то діти звикають до обов'язку «вчити уроки», а в школі почуваються спокійно й упевнено.

Як навчити дитину писати без помилок?

Уміння чітко і грамотно висловлювати свої думки – це важливо. З того моменту, як дитина починає писати свої перші букви в прописах, школа і батьки намагаються навчити його писати правильно, без помилок. Але комусь вдаються складні мовні звороти, а комусь важко написати без помилок навіть найпоширеніші слова. Як же навчити дитину писати без помилок?

Часто можна почути про поняття «природньої грамотності». Але грамотність – це не те, що можна передати у спадок, з чим можна або народитися, або ні. Грамотність – це навик і для придбання цієї навички необхідно докласти чимало зусиль.

Батьки і правильність їхнього мовлення грають важливу роль в тому, як в майбутньому буде писати їх дитина Адже основа грамотності дитини закладається разом з розвитком його мови. Тому, якщо вдома прийнято говорити на «суржиком», слова спотворюються, а читання книг не в пошані, то чи можна сподіватися, що дитина буде писати без помилок?

До речі, книга – це важливий помічник для освоєння досвіду правопису. Дитина багато разів зустрічає якийсь написане в книзі слово і запам’ятовує його – спрацьовує зорова пам’ять. Пізніше, коли це ж слово потрібно буде написати в диктанті або в творі, дитина з легкістю його відтворить. Адже ніхто не замислюється, як правильно пишеться слово «вода», «хліб». Ці слова ми щодня вживаємо в своїй промові, бачимо їх на етикетках продуктів або на рекламних щитах. Навіть першокласник знає, що молоко – це все-таки «молоко», а не «малако» або «молако», тому що він бачив цей напис на пакетах з молоком сотні разів.

У будь-якій мові є багато  слів, написання яких не підпорядковується загальним правилам. Ці слова треба просто знати. Тому дитині потрібно частіше пропонувати літературу, в якій такі слова зустрічаються.

Якщо дитина диктанти пише добре, правильно, але при переписуванні тексту то тут, то там робить помилки – скоріше за все,винна неуважність. Це може означати, що дитину щось відволікає під час письма , заважає йому зосередитись. Тому, коли дитина готує домашні завдання, батьки повинні забезпечити йому максимально зручні і спокійні умови для занять. А, значить, ніяких телевізорів, комп’ютерів, галасливих ігор!

Розвивати уважність і пильність дитині допоможуть спеціальні навчальні ігри. Можна запропонувати дитині невеликий текст, в якому йому необхідно буде підкреслити, наприклад, всі літери «А». Потім завдання ускладнюється: підкреслювати потрібно вже не одну, а кілька букв. Таким чином, дитина навчитися уважніше читати текст.

Дитині, яка робить помилки при списуванні слів з дошки або з книги, можна порадитипромовляти слова пошепки. Адже тоді в роботу включається ще й слухова пам’ять, яка допоможе дитині згадати як правильно пишеться потрібне слово .

Як навчити дитину добре писати диктанти? Практика, практика і ще раз практика! Кілька абзаців з улюбленої книги, хорошого журналу, диктант із спеціального збірника – це допоможе школяреві відпрацювати навик написання диктантів. До того ж, часто причиною помилок в диктантах служить страх. Постійні «тренування» позбавлять дитину від цього страху.

Інструкція

1. Перше основне правило – не вказуйте дитині на неправильний варіант написання. Чисто з психологічної точки зору ваша фраза «Тут пишеться не« б », а« п »» буде сприйнята як стверджувальна,  у підсвідомості у дитини відкладається, що писати щось треба було саме «б».

2. Давайте школяру завдання з читання вголос. Найчастіше проблеми з грамотністю виникають у тих, хто страждає порушенням аудиального сприйняття. Чим більше дитина читає вголос, тим більше він починає бачити структуру мови.

3. Читайте самі вголос. Навчіть його виділяти в тексті на слух спочатку пропозиції, потім слова і лише після цього переходьте до вивчення складів і звуків. Наша система освіти довгий час діяла у зворотному напрямку – від окремого до загального. Зазвичай починають навчання письма з вивчення звуків, потім складів і лише після цього вивчають слова і пропозиції. Це не зовсім правильно.

4. Проводьте диктанти. У шкільному підручнику буває цілком достатньо практичних вправ. Читайте чітко. Чим молодша дитина, тим повільніше диктування. Спостерігайте за тим, як дитина пише. Якщо ви бачите, що він вимальовує невірну букву – відзначте, що тут пишеться буква «а» або «о». І знову, не говорите неправильний варіант. Нехай дитина знає тільки правильне написання.

5. Один відомий методист Тихомиров розробив дуже ефективну методику, яка допомагає багатьом педагогам успішно боротися з неписьменністю школярів. Чисто практично ця теорія полягає в наступному: запропонуйте дитині прочитати довільний текст не так, як ми зазвичай говоримо, а буквально – так, як пишемо. Цей прийом називається орфографічним читанням. Не потрібно боятися, що дитина стане завжди говорити так, як читає. Він цілком усвідомлює, що те, як ми пишемо, відрізняється від того, як ми говоримо. Дитині треба розбити слова на склади і промовляти слова, виділяючи їх складові частини, але робити це потрібно досить швидко. При виконанні цієї вправи у дитини задіюються відразу три види пам’яті: моторна, слухова і зорова.

6. Використовуйте для такого читання лише твори класиків, видані солідними видавництвами. Ймовірність того, що при цьому ви натрапите на спочатку неграмотний текст, дуже мала. Практикуйте орфографическое читання регулярно, особисто присутній при занятті. Якщо ви чуєте, що дитина прочитав не так, як пишеться (наприклад, не корова, а карів), то м’яко поправте його і попросіть знову прочитати слово. Не змушуйте дитину займатися занадто довго. До 10 років достатньо 10-15 хвилин, після – більше 15 хвилин.

Корисні поради

Деяким дітям допомагає переписування текстів. Дайте своїй дитині влітку завдання переписувати кілька сторінок з твору класика. Якщо все літо школяр буде приділяти цьому заняттю по 15 хвилин, то вже до 1 вересня в його грамотності відбудуться значні позитивні зрушення.

ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї

Він формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім’ї та праці, особливостях засвоєння, збереження і розвитку духовної культури, вияву громадянських почуттів, дотримання обов’язків, прав і свобод українського народу.

Українська сім’я має культивувати такі якості й особливості характеру людини, як:

- повагу й відданість батькам;

- шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;

- любов до рідної землі, відданість Україні;

- сформованість високої мовної культури, досконале володіння рідною мовою, яка є основою національної культури;

- усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;

- усебічний гармонійний розвиток особистості;

-високу духовну культуру, розуміння законів розвитку природи, суспільства;

- дотримання законів загальнолюдської і народної моралі;

- повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров’я, фізичну досконалість;

- повагу до Конституції, законів України, державної символіки;

- художньо-естетичний розвиток особистості;

- екологічну культуру;

- розвиток пізнавальної активності, культуру розумової праці; розуміння суспільної ролі наукових знань;

- культуру міжособистісного спілкування, гуманізм, колективізм, товариськість, доброзичливість, чесність, дисциплінованість, взаємопідтримку.

                             

                                                

Батьківська єдність –

важливий закон виховання

Досить поширеним явищем у сімейному житті є намагання деяких батьків завоювати дешевий авторитет у дітей за допомогою таких прийомів, як запобігання, своєрідний підкуп, показ своєї доброти тощо. Батьківський розрахунок тут доволі простий: дитина побачить, як її люблю і любитиме мене. При цьому батьки не враховують той факт, що дитяча проникливість сильніша за проникливість дорослої людини. Для дитини дорослий – перспектива її життя і розвитку, її майбутнє. Саме тому діти досить уважно вивчають дорослих, у першу чергу власних батьків, обираючи для наслідування привабливі для них риси, якості характеру, манери, норми поведінки. На певній стадії розвитку, як правило, помічає згадану фальш і нещирість у поведінці батька чи матері. Наслідком цього стає, по-перше, втрата авторитету батьків у дітей, втрата поваги до батьків, і по-друге, формування таких негативних якостей, як лицемірство, брехливість, нещирість.
Ще гірше, коли батько або мати вступають у своєрідне змагання в зовнішньому прояві любові до дітей. Запитання «Кого ти більше любиш – маму чи тата?» не таке вже й абстрактне у практиці сімейного виховання, особливо, якщо воно підкріпляється відповідними діями з боку батьків. Нерідко в сім'ях виникає своєрідне змагання між батьком і матір'ю у проявах «любові до дітей».
Подібні явища можуть мати місце в сім'ях, де батьки живуть між собою у злагоді. Але такий стиль виховання веде до негативних результатів. Зокрема, вказана змагальність батьків у прояві любові до дітей тягне за собою такі небажані наслідки: за наявності в сім'ї двох або більше дітей відбувається своєрідний поділ сфер впливу батька і матері на них, з'являються улюбленці й обділені любов'ю, між дітьми може виникнути відчуженість або навіть ворожнеча. Якщо дитина в сім'ї – одна, то у подібній ситуації, зваживши всі «за» і «проти», вона віддає перевагу комусь одному з батьків, відсунувши на другий план іншого. Своєму кумиру дитина буде дарувати увагу і ласку, любов і повагу, вдячн ість і доброзичливість. Інший з батьків буде обійдений дитячою увагою. Такий стан веде до розладу між батьками, а дитина росте нещирою, користуючись конкуруючою батьківською любов'ю. 
 Безперечно,  люди різняться між собою не лише тим, як вони люблять, але й тим, як вони виявляють це почуття. Такі якості, як біологічна прив’язаність, чутливість і доброзичливість, є суто індивідуальними. І досягти їх єдності, однаковості вияву практично неможливо. Досягти єдності прояву любові й батьківської спільності можна завдяки турботі про дитину, повазі до неї.

Батьки домовляються між собою, як чинити в кожному випадку, важливому для виховання, наприклад: як готувати дитину до школи, які закріпити за нею доручення вдома, як організувати читання, заняття спортом тощо. Якщо ж виникли протиріччя, то дитина має почути не ваші взаємні звинувачення, і засудження, а аргументи з обох боків.

  

   

Підлітки. Як допомогти дитині в період дорослішання

     Мета:

           - дати визначення цьому віковому періодові і вказати на зміни, що            відбуваються в житті підлітка;

-         визначити роль і місце батьків у цьому процесі й обговорити шляхи взаємодії в родині у формуванні і розвитку гармонійної особистості.

      Кожна людина у своєму житті пройшла через перехідний вік – критичний етап у процесі дорослішання, щ іноді називають підлітковим періодом.

     Незважаючи на те, що підлітковим періодом вважається проміжок життя молодої людини з 13 до 19 років, це дуже приблизні межі. Тривалість перехідного періоду залежить від традицій культури, у якій людина живе, від фізіологічних особливостей організму також від того, коли він досягає своєї зрілості.

     Перехідний вік – дуже бурхливий і повний несподіванок час. Саме на цьому етапі відбуваються емоційні, соціальні і фізичні зміни, що шокують і доводять до відчаю багатьох непідготовлених батьків. Схожі почуття відчувають навіть ті батьки, що невтомно навчали своїх дітей, намагаючись застосовувати гуманні методи, засновані на любові і підтримці.

     Підлітковий період – це лише перехід від дитинства до дорослого життя. Ви як мудрі батьки повинні закликати його (і себе) відкинути все дитяче і незріле у ваших стосунках. Але водночас не забувайте сіяти в серцях ваших дітей відповідальність, самостійність і незалежність.

     (Перед тим як обговтувати, якими змінами супроводжується процес дорослішання, стимулюйте обмін думками між батьками. Нехай вони поділяться думками, які труднощі з*являються у спілкуванні з дітьми, Зроблять екскурс у свій підлітковий період).

     Емоційні зміни

     Підлітки часто переживають гостре почуття незахищеності. Це відбувається, коли вони починають замилюватися:

-         Хто я?

-         Які мої цінності і переконання?

-         Кого я справді повинен поважати?

-         Що я можу робити добре?

     Соціальні зміни

     Підлітки часто переживають почуття неповноцінності. Для самоствердження молоді люди схильні шукати спілкування з рівними собі.

-         Вони переносять свою відданість батькам на однолітків.

-         Вони прагнуть більшої незалежності.

-         У них є інтерес до протилежної статі.

-         Вони намагаються знайти нових  друзів і увійти в молодіжну групу.

-         Їхній настрій, напрям думок і манера поведінки хиткі й легко змінюються.

     Фізіологічні зміни

     Підлітки можуть відчувати знічення і страх, коли помічають, що з їхнім тілом відбуваються якісь зміни. Це період статевого дозрівання, в результаті якого організм підлітка стає готовим до продовження роду і який характеризується кардинальними фізіологічними змінами в організмі.

     Поряд їз природними ознаками формування зрілої особистості ви можете помітити радикальні зміни в поведінці вашої дитини. Цілком можливо, що вона перебуває під впливом поганих друзів або веде безладне сексуальне життя; можливо, неправильно або погано харчується, вживає алкоголь, курить. Визначити, що відбувається з вашою дитиною, які дії потрібно від вас, батьків, вам допоможуть подані нижче ознаки – тривожні симптоми.

-         Уникає часті в сімейних заходах

-         Потайний і нетовариський.

-         Сперечається і може висловлюватися різко, грубо.

-         Одержує явно низькі оцінки для свого рівня.

-         Пропускає уроки.

-         Не виконує домашні завдання, вигадуючи різні причини і виправдання.

-         Будь-які телефонні розмови відбуваються за закритими дверима.

-         Не любить говорити про друзів.

-         Не запрошує до себе додому.

-         Не задоволений і обурюється всім, що обмежує його свободу.

-         Стає недбалим щодо свого зовнішнього вигляду і навіть неохайним.

-         Вдягається зухвало, робить незвичайну зачіску.

     Уважні і мудрі батьки повинні бути готовими запобігати  формуванню різних шкідливих звичок у дитини.

     (Організувати коротку дискусію на тему: «Які методи батьківського впливу ефективні для досягнення глибокої довіри і взаєморозуміння між батьками і дітьми?»)

     Підсумок обговорення:

-         відверта розмова про негативні і неправильні вчинки вашого підлітка;

-         рішучість обговорювати ситуації, що можуть викликати зніяковілість;

-         дати можливість випробувати на собі прямі наслідки поведінки підлітка;

-         покарання (фізичне, психологічне);

-         чи виявляєте любов у чеканні того, що це змусить його змінитися;

-         м'яке наставляння, умовляння і молитва.



                                   

Сім навичок високоефективного підлітка

Для підлітків життя – не дитячий майданчик, життя – це джунглі. І бути батьком підлітка – це теж не прогулянка в парку. Шон Кові у своїй книзі «Сім навичок високоефективних тінейджерів» постарався надати «компас, який допоміг би підліткам та їх батькам зорієнтуватися в щоденних проблемах, з якими вони стикаються».

Як вони будуть справлятися з тиском однолітків? Яка мотивація? Успіх чи неуспіх? Життя підлітка повне складних проблем і доленосних рішень. Як батько ви несете відповідальність за допомогу в освоєнні їм етики й базових життєвих принципів, які допоможуть підлітку досягти бажаних цілей і жити успішним життям.

Хоч це, звичайно, і добре – розповідати дітям, як їм правильно прожити своє життя, але «підлітки більше спостерігають за тим, що ви робите, ніж прислухаються до того, що ви говорите», – каже Кові. Тому практикуйте те, що ви проповідуєте. Ваш приклад може сильно вплинути.

Сам Кові теж досяг успіху, слідуючи батьківському прикладу. Його батько, Стівен Кові, написав книгу «Сім навичок високоефективних людей», що була продана в кількості більше 15 мільйонів екземплярів. Шон пішов у батька й ніколи не лінувався. Його власна книга також стала затребувана і розійшлася тиражем понад 2 млн примірників. Ось ті сім навичок і кілька порад, описаних у книзі, які допоможуть вашій дитині.

Бути превентивним. Превентивність – це ключ до запуску інших навичок. Допоможіть своєму підлітку взяти під контроль власне життя і нести за нього відповідальність. Превентивні люди розуміють, що вони самі відповідальні за своє щастя чи нещастя. Вони не звинувачують інших за свої власні вчинки або емоції.

Починати з кінця. Якщо підлітки не прояснили для себе, яке місце вони хотіли б посісти в цьому житті, якщо їм не ясні цінності, цілі і чого вони самі варті, вони будуть блукати, марно витрачати час і коливатися під впливом думок інших людей. Допоможіть своїй дитині сформулювати свою особисту місію, яка виступатиме в якості «дорожньої карти», буде направляти та вести її у процесі прийняття рішень.

Відбирати найважливіше. Ця звичка допомагає підліткам визначитися з пріоритетами і управляти своїм часом так, щоб зосередитися та завершувати найважливіші речі в їх житті. Відокремити головне від другорядного – також означає навчитися долати страхи та бути сильним у важкі часи, жити життям згідно з тим, що має в ній найважливіше значення.

Думати взаємовигідно. Підлітки можуть навчитись вірити в те, що завжди можна створювати безпрограшну атмосферу у відносинах. Така навичка заохочує думку, що в будь-якій дискусії або ситуації обидві сторони можуть досягти взаємовигідних рішень і отримати обопільну користь. Ваш підліток буде вчитися радіти досягненням інших, замість того, щоб бачити в них загрозу для себе.

Прагнути спочатку зрозуміти, а потім бути зрозумілим. Оскільки більшість людей не дуже-то й добре слухають один одного, одним з найвидатніших розчарувань у житті є почуття, що тебе не зрозуміли. Тому, таке вміння допоможе отримати вашому підлітку одну з найважливіших навичок ефективного спілкування - активне слухання.

Синергія. Синергія досягається тоді, коли дві або більше людини працюють разом для того, щоб створити щось краще, ніж це міг би зробити кожен з них окремо. Завдяки цій навичці підлітки дізнаються, що не повинно бути «твого шляху» або «мого шляху», а також, що спільний шлях – це більш успішний шлях. Спільні дії дозволяють підліткам зрозуміти значення відмінностей і краще цінувати інших людей.

Гострота світосприйняття. Підлітки ніколи не повинні бути настільки перевантажені, щоб не мати часу займатися собою. Коли підліток відточує самого себе, він тримає свою особистість у «бойовій готовності», а значить, може краще справлятися з викликами життя. Це значить, що йому необхідно регулярно оновлювати та зміцнювати чотири ключові складові – тіло, мозок, серце й душу.

                                    

Шість секретів для розкриття в дитини таланту

Деніел Койл, автор бестселера «Код таланту», відомий американський журналіст і публіцист, редактор популярного журналу «Аутсайд», стверджує, що шанси дитини можна істотно підвищити, взявши до уваги один ключовий момент: великими не народжуються, ними стають.

Койл провів два роки в дев'яти найпрестижніших виховних закладах світу – крихітних чарівних місцях, в яких вирощують величезну кількість талантів міжнародного класу в галузі спорту, мистецтва, музики та математики. І що ж він знайшов? Абсолютно невірне уявлення батьків про те, як стають генієм. «Величезний талант не записаний у ДНК дитини, – каже Койл. – Це результат дії яскравого й потужного паттерна (шаблону), який поєднує в собі три рушійні сили: цільові методи практики, специфічні методи мотивації та коучинг (тренінг)».

Те, як діти практикуються, як вони реагують на невдачу, як їх хвалять і критикують – усе це відіграє величезну роль у ймовірності досягнення ними величі в майбутньому. «Звісно, не всі виростають Мікеланджело або Майклом Джорданом, – відзначає Койл, – але їх рівень геніальності не випадковий. Виразний і сильний паттерн допомагає батькам на рівні нейрофізіології розблокувати процес навчання дітей».

Хочете створити свій власний виховний заклад? Койл пропонує шість стратегій розкриття талантів у дітей.

Спостерігайте за крихітними та потужними елементами «загоряння». Зовсім не просто «глибоко практикуватися», це вимагає від нас пристрасті, мотивації, наполегливості та емоційного палива, яке ми називаємо коханням. Коли мова заходить про мотивацію, результати нових досліджень показують, що ми всі народжуємося з неврологічними еквівалентами пускових тригерів. Як тільки особистість дитини щільно зростається з метою, спрацьовує тригер і вивільняється ціле цунамі несвідомої мотиваційної енергії. Койл акцентує увагу на дослідженні, що вивчало молодих музикантів: діти, які бачили себе дорослими музикантами в майбутньому, вчились на 400 % швидше, ніж діти, які цього не робили. «Це не гени змусили дітей досягти успіху, це паливо, що міститься всередині крихітної ідеї: я хочу бути схожим на них», – каже Койл.

Зрозумійте, що практика не буває рівною – зовсім ні. Виховним закладам давно відомо про вирішальний момент, який наука тільки-но відкриває для себе: професійні навички значно посилюються, коли ми балансуємо на межі наших здібностей, роблячи помилки та виправляючи їх, – це і є «глибока практика». Звідси висновок: помилки – це зовсім не вирок, це інформація, яку ми повинні використовувати, щоб у короткі строки набути навички майстерності. Діти, які здатні аналізувати свої помилки не з позиції невдач, а як необхідне паливо для навчання, – це і є ті, хто в кінцевому підсумку стане генієм.

Визнайте, що повільна практика – це продуктивна практика. Така техніка є спільною для практично будь-яких виховних закладів: від тенісу до гри на віолончелі та математики. Чому це працює? Коли ви просувається повільно, то можете відчути й виправити більшу кількість помилок, навчаючись побудови більш якісної логічної послідовності у процесі здобуття майстерності. У «Meadowmount» – школі класичної музики, випускниками якої є в тому числі віолончеліст Йо-Йо Ма і скрипаль Іцхак Перельман, є одне правило: ви повинні грати настільки повільно, щоби перехожий не зміг упізнати цю мелодію. Як каже один тренер: «Суть не в тому, наскільки швидко ви це робите, а в тому, наскільки правильно ви це можете виконати, роблячи якомога повільніше».

Сила похвали, а не природні здібності. Коли ми хвалимо інтелект дитини, вона реагує на це меншою здатністю до ризику. Коли ми хвалимо зусилля, то діти зазвичай стають більш налаштованими на ризик, роблять помилки і вчаться на них – у цьому суть глибокої практики та навчання. Коли виховні заклади використовують певні словесні прийоми – це зовсім не просто так. Наприклад, деякі тенісисти не кажуть, що вони «грають» у теніс, а кажуть, що «борються» чи «воюють за перемогу».

Заохочуйте наслідування (імітацію). Копіювання – це неврологічно короткий шлях до здобуття навичок майстерності. Не важливо, пишете ви чи танцюєте, якщо ви у фарбах представите собі, як уже досягли максимального результату, – це стане першим важливим кроком, який насправді наблизить вас до цієї мети. Тім Галлві, автор та інструктор з тенісу, учить гравців-початківців за допомогою 20-хвилинної мімікрії (наслідування), не промовляючи при цьому жодного слова з інструкцій.

Трохи відійдіть у бік. Тільки всередині самого малюка може виникнути та якість глибокої практики, яка вирощує навички майстерності, а не від його батьків, нехай навіть при цьому у них найкращі спонукання. Як каже Керол Двек (психолог зі Стенфорда), усі поради батькам можна умовно розділити на два найважливіших аспекти: звернути увагу на те, куди спрямовані пильні погляди їхньої дитини; хвалити її за кожне її зусилля.

Інакше кажучи, не залиште без уваги той момент, коли ваша дитина закохається, і допоможіть їй з розумом використати енергію любові.

«Коли ви почнете думати про талант як про процес, коли побачите силу певних видів практики, зверніть увагу на внутрішню пристрасть і налаштуєтесь на певні навчальні сигнали, які вам необхідно буде подати дитині, – життя зміниться», – каже Койл.

Як і більшість великих змін, усе проявляється у дрібницях. «Для нашої родини вони, наприклад, у тому, що, коли наш син розучує на піаніно складний твір, моя дружина спонукає його грати тільки перший такт або просто перші п'ять нот знову і знову, спостерігаючи, як він робить маленькі кроки, доки не вигострить майстерність. Або коли наші дочки, покатавшись на лижах, навперебій розповідають, як вони падали купу разів, і ми вбачаємо в цьому те, що вони катаються все краще і краще», – ділиться Койл (звісно, цей принцип краще працює у випадку з катанням на лижах, ніж з водінням автомобіля).

Навчання дітей того, що талант – це не вроджена властивість, дозволяє їм абсолютно по-новому подивитись на невдачі. Невдача – це не вирок, це шлях уперед. І помилки – це зовсім не те, чого треба соромитися, це кроки на шляху до успіху. Без них велич неможлива.

Деякі поради батькам щодо виховання і навчання

     З дитинства і до зрілих років, коли дитина залишає рідне гніздо, батьки залишаються авторитетом. Немає складнішої роботи, ніж бути батьками, але немає і більшої винагороди, ніж бачити, як дитина росте і процвітає в премудрості й любові.

     «Бути батьками – означає виростити дитину фізично і дати їй душевне і духовне виховання».

     «Батьки – це єдині і найперші вчителі дитини».

     Без сумніву, дитина набуває впевненості в собі під впливом батьківської любові. Способи продемонструвати вашу любов до дітей можуть бути різноманітними. Говоріть частіше, що ви їх любите, обіймайте, цілуйте. Якщо ви вважаєте, що такі ласки доступні тільки дітям, ви глибоко помиляєтесь. Дорослі діти мають не менш потребу в цьому. Це обґрунтоване побоювання, але є чимало способів показати їм свою любов! Частіше організувати виїзди на природу, на дачу, відвідування кафе і просто пішохідні прогулянки. Ви зможете перейнятися інтересами вашого сина або дочки, поділитися своїм життєвим досвідом. Це сприяє встановленню довірчих взаємин.

     Долучайте дітей до трудових сімейних заходів. Це допоможе дітям відчути, що їм довіряють і цінують їх як серйозних партнерів.

     Виявляйте глибоку цікавість до навчання ваших дітей. Допоможіть їм підготувати виступ або разом зробіть екскурсію складними математичними правилами. Успіх у навчанні та інших справах піднімає батьківський авторитет в очах дітей. Ви станете їхніми героями. Намагайтесь помічати позитивні зміни в характері дитини, не забудьте висловити своє схвалення.

     Говоріть дітям, якими ви хочете їх бачити, і вони будуть такими. Заохочуйте дітей. Це зміцнює почуття власної гідності.

     Проаналізуйте, як часто на запитання або прохання дитини ви відповідаєте: «Почекай, я зараз зайнятий (зайнята)».

     Приклад

     Тато Ольги – редактор однієї з відомих газет, ділова людина. Він розповів таке. «Якось у ранці я був «в ударі», думки роїлися в голові, слова текли з-під пера. Але тут увійшла моя 16-річна дочка Ольга і попросила відвезти її до перукарні. Першою моєю думкою було: «Господи, тільки цього мені не вистачало». Потім була думка: «Господи, пошли мені спокій духу». Я  міг би насупитися і пробурчати: «Добре поїхали». Але тоді чому б не дати їй грошей на таксі і не відіслати одну? Замість цього я сказав: «Із задоволенням. Я обов*язково з тобою поїду». Я відклав недописаний розділ і з радістю повіз дочку до перукарні. Річ була не в тім, щоб я став її особистим таксистом і віз її куди потрібно. Їй просто хотілося побути із мною. Ми чудово побалакали по дорозі.

     Після цього Ольга дякувала мені три або чотири рази. Чому? Тому що я дав їй зрозуміти: «Люба, ти настільки важлива для мене, що я охоче перерву своє заняття, щоб провести час із тобою».

     Коли ви уважні до дітей, вони розуміють, що ви цінуєте їх. А коли неуважні, вони наче чують: «Я люблю тебе, але інші речі мені дорожчі. Не настільки ти і важливий». Звичайно, є моменти, коли неможливо відкласти розпочате, і ви не можете поспілкуватися з дітьми. Але суть у тому, що є багато ситуацій, коли ви можете перерватися, якщо справді захочете. У таких випадках ваш чинок допоможе дитині усвідомити: вона вам справді дорога. І коли трапиться. Що ви не зможете задовольнити прохання дитини, ваша відмова не матиме негативного впливу. Як бачите, ми підійшли до такого висновку, що слово «любов» пишеться так: ч – а – с .

     І ще: не намагайтесь обдурити дитину! Можна обдурити шахрая, дурня, але дитину не обдуриш. Щоб стати героями, батькам не обов*язково бути ідеалами. Але від них потрібне смирення, терпіння і готовність учитися.

     - Коли батьки пам*ятають про схвалення, любов, увагу, вчать відповідальності і виявляють батьківський авторитет, відбуваються дивні речі.

     - Коли до дітей ставляться терпимо і справедливо, вони вчаться бути терпимими і справедливими до інших.

     - Коли дітям навіюють впевненість у собі, вони вчаться бути спокійними й впевненими.

     - Коли до дітей ставляться із замилуванням і похвалою, вони вчаться бачити хороше в інших.

     - Коли діти живуть в атмосфері правдивості, вони дізнаються, що таке справедливість.

     - Коли дорослі схвалюють вчинки дітей, діти вчаться цінувати себе.

     - Коли діти відчувають беззастережну любов, вони вчаться шукати любов у світі.

     У цій бесіді мені хотілося звернути вашу увагу на труднощі, непередбачуваність підліткового віку й важливу роль батьків у вихованні духовно, фізично і соціально здорової особистості, а також запропонувати шляхи формування правильних пріоритетів і справжніх цінностей у житті підлітка.

Права батьків:

-         давати поради, вказівки;

-         контролювати виконання обов*язків;

-         заохочувати;

-         вибирати разом з дитиною школу, секції, гуртки;

-         захищати свою дитину, піклуватися про неї;

-         отримати любов, повагу, увагу з боку дитини;

-         карати;

-         любити дитини;

-         мати право на помилку.

Права дітей:

-         приймати або не приймати поради;

-          мати і виражати свою думку, не зважаючи на батьківську;

-         Вибирати свій імідж і спосіб дозвілля;

-         Отримати любов і увагу з боку батьків;

-         Любити батьків;

-         Вибір друзів та їжі;

-         Помилятися і бути пробаченим.

Каталог негативних ефектів типових батьківських реакцій

(за Т.Гордоном)

1.     Наказ, директива, команда

     Ці повідомлення говорять дитині, що її почуття або вади неважливі; вона має діяти відповідно до того, чого хочуть батьки («Мені неважливо, що ти збираєшся робити: негайно йди додому»). Вони повідомляють про неприйняття дитини такою, якою вона є в цей момент («припини крутитися навколо мене»), і спричиняють страх перед батьківською владою. Вони можуть зумовлювати відчуття образи, злості, опору й  повідомляти дитині, що батьки не довіряють судженням або здібностям дитини («Не чіпай цього, відійди від маляти»).

2.     Застереження, попередження, погроза

     Ці реакції батьків спричиняють у дітей відчуття страху та покірності («Якщо ти цього не зробиш то пошкодуєш»). Вони також можуть спричиняти опір і ворожість, як наказ, директива, команда. Ці повідомлення говорять про те, що батьки не поважають бажання і почуття дитини («Якщо не припиниш гру, я все це викину»). Ці повідомлення також викликають у дитини бажання «випробувати» батьківську погрозу для того, щоб побачити, чи батьки дотримаються слова.

3.     Вмовляння, моралізування, присоромлювання

     Ці повідомлення кладуть на дитину тягар зовнішнього авторитету, обов*язку. Діти можуть відповідати на всі ці «повинен», «потрібно», «необхідно» опором і ще сильнішим обстоюванням своєї позиції («Ти маєш завжди поважати своїх учителів»). Вони можуть змусити дитину відчувати недовіру з боку батьків або викликати в неї почуття провини – «я поганий» («Тобі не слід так думати»).

4.     Поради, готові рішення

     Такі повідомлення діти часто переживають свідчення того, що батьки не довіряють здатності дитини самій прийняти рішення. Вони можуть призвести до формування в дитини почуття залежності й припинення розвитку самостійності («Що мені потрібно зробити, тато?»). Поради часто передають почуття переваги батьків над дитиною («Ми з мамою краще знаємо, як треба»). У дитини також може з*явитися відчуття, що батьки її зовсім не розуміють. Поради можуть привести до того, що дитини перестане розвивати свої ідеї.

5.     Нотації, повчання

     Діти зазвичай ненавидять нотації. Повчання роблять з дитини учня, створюють відчуття підпорядкованості, неповноцінності. Діти часто не сприймають батьківських аргументів («Твої ідеї застаріли») і, як дорослі. Не люблять, коли їм доводять, що вони не праві. Іноді діти воліють ігнорувати факти («Ну і що»; «Начхати»; «Зі мною цього не трапиться»).

6.     Критика, незгода

     Ці повідомлення, мабуть, більше за інші спричиняють у дітей відчуття неадекватності, тупості, нікчемності: «Я поганий». Оцінки і судження батьків дуже впливають на «образ Я» у дитини. Як батько говорить про дитину, так і дитина говоритиме про саму себе. Критика також часто викликає контр критику («На себе б подивився»; «Самі так робите»). Оцінювання змушує дітей приховувати свої почуття від батьків («Якщо я їм скажу, мене лаятимуть»). Часта оцінка і критицизм призводять до того, що діти відчувають: вони погані, батьки не люблять їх. Часто вони сердяться на все це, може навіть виникнути ненависть до батьків.

7.     Похвала, згода

Усупереч поширеній думці, що похвала завжди добре впливає на дитину, вона часто дає негативний ефект. Позитивна оцінка, що не відповідає образу «Я» дитини, може викликати ворожість («Я ненавиджу своє волосся»; «Я погано грав, незграбно»). Відсутність похвали в родині, де зазвичай часто хвалять, може бути зрозуміла дитиною як критика («Ти нічого не сказала про мою зачіску, отже, вона тобі не подобається»).

     Похвала часто сприймається дитиною як маніпуляція – як спосіб м*яко змусити дитину робити те, що хочеться батькам («Ти говориш це тільки для того, щоб я добре вчився»). Діти часто збентежуються, коли їх хвалять привселюдно, перед друзями. Іноді діти виявляють, що батьки їх не розуміють, коли хвалять («Ти не сказала б цього, якби знала, як я насправді почувався»). Діти, яких часто хвалять, можуть звикнути до похвали, стати залежними від неї і навіть вимагати її («Правда, я добре це зробив?», «Як я виглядаю?»).

8.     Обзивання, глузування

     Можуть мати руйнівний вплив на образ «Я». Найпоширеніша відповідь на це – послати повідомлення назад («Ти сам ледар»). Якщо таке повідомлення йде від батька з метою вплинути на дитину, це зменшує ймовірність того, що дитина зміниться за допомогою реалістичного погляду на себе. Замість цього дитина знецінить батьківське повідомлення («Мені не личить моя косметика. Це ж смішно»).

9.     Інтерпретація, аналіз, діагноз

     Ці повідомлення створюють у дитини відчуття, що її викрили, що батьки знають мотиви її поведінки. Цей батьківський психоаналіз може фрустувати дитину, негативно діяти на неї. Якщо цей аналіз, інтерпретації правильні, то дитина дуже бентежиться, якщо неправильні, вона дратується, що її звинуватили несправедливо. Дуже часто аналіз повідомляє дитині, що батьки розумніші, мудріші, дитина відчуває надто велику перевагу з боку батьків. Повідомлення типу «Я знаю, чому» і «Я тебе бачу наскрізь» часто переривають спілкування й вчать дитину не звертатися до батьків зі своїми проблемами.

10.                       Розрада, підтримка

     Ці повідомлення не надто допомагають. Розрада може дати дитині відчути, що її не розуміють («Ти б так не говорила, якби знала, як я злякався»). Батьки втішають, адже вони засмучені, що дитині погано. Такі повідомлення говорять дитині, що ви хочете, щоб вона припинила відчувати те, що відчуває (засмучення, образу). Діти можуть розглядати розраду як спробу змінити їх і часто перестають довіряти батькам («Ти говориш це тому, що хочеш підбадьорити мене»). Ці реакції часто можуть зупинити подальшу комунікацію, тому що дитина відчуває, що батьки не приймають її переживань такими, якими вони є, і хоче, щоб вони швидше припинилися.

11.                       Запитання, випитування

     Запитання можуть означати для дитини, щ ви їй не довіряєте, підозрюєте в чомусь, сумніваєтесь («Ти вимив руки, як я сказала?»). Діти відчувають у запитаннях загрозу, особливо якщо не розуміють, навіщо їх запитують («До чого ти хилиш?»).

     Якщо ви ставите запитання дитині, яка хоче поділитися з вами своєю проблемою, вона може запідозрити, що ви хочете зібрати інформацію, щоб за неї вирішити цю проблему, а не дати їй змогу самій знайти потрібне рішення. У цій ситуації питання обмежують свободу людини говорити про те, про що вона хоче, адже запитання диктує наступне повідомлення. Обмеження свободи висловлювання ускладнює комунікацію.

12.                       Відволікання. Перетворення на жарт

     Дитини вважає, що не цікавить батьків, вони не поважають її почуттів. Діти дуже серйозні, коли хочуть поговорити про щось. Дражніння, жарт можуть змусити їх почуватися скривдженими. Відволікання дітей від важких почуттів може дати тимчасовий ефект, але почуття не минають. Відкладені проблеми рідко розв*язуються самі по собі. Діти, як і дорослі, хочуть бути вислухані, вони вимагають поваги.

Вплив батьківських установок на розвиток дітей

     Батькам дуже важливо зрозуміти, яку роль в емоційно-особистісному  зростанні відіграють батьківські установки. Батьки – найбільш значущі для дитини люди. Їм потрібно обережно й уважно ставитися до своїх словесних звертань до дитини, уникати установок, що можуть негативно позначитися на поведінці дитини. З*явившись один раз, установка не зникає і в сприятливий для неї момент життя дитини впливає на її поведінку й почуття. Безсумнівно, більшість батьківських установок позитивні.

     У таблиці можна побачити найпоширеніші негативні батьківські установки й наслідки, які можуть бути для особистості дитини.

Упродовж історії людства було чимало прикладів, коли цінність і неповторність людини ігнорувалися. Проте поступово набула поширення й затвердилася ідея необхідності визнання за будь-якою людиною невід’ємних прав, які не можна ігнорувати.

Права людини – це встановлені державою можливості дій людини у визначеній законом області. При цьому людина може скористатися наданим їй правом або ні, оскільки воно не є обов'язком. Наприклад, право на охорону здоров'я, освіту, працю тощо.

Свободи людини – це сфери її діяльності, у які держава не втручається, а лише визначає, що в них людина діє за власним вибором. Наприклад, свобода совісті, думки, слова тощо. Держава зобов’язується забезпечувати надані людині свободи від зазіхань інших осіб.  Отже, права людині держава надає, а свободи – забезпечує.

Міжнародні стандарти прав і свобод людини закріплені в документах, визнаних більшістю країн світу. Найважливішими серед них вважаються:

·        Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році.

·        Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1959 році.

Основні права та свободи, закріплені 

Загальною декларацією прав людини

Стаття	Зміст
3	Кожна людина має право на життя, свободу й особисту недоторканість.
4	Нікого не можна утримувати в рабстві або підневільному стані.
5	Нікого не можна піддавати принижуючому його гідність ставленню або покаранню.
7	Усі люди рівні перед законом.
9	Ніхто не може бути безпідставно заарештований або затриманий.
11	Людина, яку звинувачують у скоєнні злочину, уважається невинною, поки її вина не встановлена в суді; при цьому вона повинна мати можливості для захисту.
12	Не можна довільно втручатися в особисте й сімейне життя, посягати на недоторканість житла, таємницю листування, честь і репутацію людини.
13	Кожна людина має право вільно пересуватися й обирати місце проживання в межах будь-якої держави. Кожна людина має право залишати свою країну й повертатися до неї.
15	Кожна людина має право на громадянство.
17	Кожна людина має право володіти майном і не може бути довільно позбавлена свого майна.
18	Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії.
19	Кожна людина має право на свободу переконань і вільне висловлення їх.
20	Кожна людина має право на свободу мирних зібрань.
21	Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною особисто або через вільно обраних представників.
23	Кожна людина має право на працю, захист від безробіття і справедливу винагороду за неї.
24	Кожна людина має право на відпочинок та дозвілля.
25	Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включно з їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, який необхідний для підтримання її здоров’я та добробуту, а також її сім'ї
26	Кожна людина має право на освіту.
27	Кожна людина має право брати участь у культурному житті суспільства.

Основні права дитини, закріплені  Декларацією прав дитини

                                          

Принцип	Зміст
1	Права, указані в цій Декларації, мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків.
2	Дитині законом та іншими засобами мають бути забезпечені й представлені можливості для сприятливого фізичного, розумового, морального й духовного розвитку, в умовах збереження її свободи й гідності.
3	Дитина від народження має право на ім’я та громадянство.
4	Дитині має належати право на здорове зростання та розвиток. Їй має належати право на відповідне харчування, житло, розваги й медичне обслуговування.
5	Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, мають забезпечуватися спеціальний режим, освіта й турбота.
6	Дитина для гармонійного розвитку потребує любові й розуміння. Мала дитина не повинна, крім виключних випадків, розлучатися зі своєю матір’ю.
7	Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною та обов’язковою як мінімум на початковому етапі. Дитині має бути забезпечена можливість для ігор і розваг, які мають бути спрямовані на цілі, передбачені освітою.
8	Дитина за будь-яких обставин має бути серед тих, хто першим отримує захист і допомогу.
9	Дитина має бути захищена від усіх форм поблажливого ставлення, жорстокості та експлуатації. Вона не може прийматися на роботу до досягнення належного віку.
10	Дитина має бути захищена від будь-яких расових, релігійних чи інших обмежень у правах. Її необхідно виховувати в дусі взаєморозуміння, терпимості й дружби між народами.

Особливості виховання гіперчутливих дітей

Вона плаче, якщо з рук випала шапка чи іграшка. Глибоко засмучена, якщо ви підвищили на неї голос. І, здається, у неї якийсь особливий нюх. Перш ніж винести дитині який-небудь невтішний вердикт, урахуйте той факт, що така поведінка може бути вродженою.Дослідження доктора Елейна Арона показує, що високий ступінь чутливості часто є фізіологічною особливістю, з якою народжуються деякі діти. Ви можете почути від інших батьків помилкову думку про те, що такий стан дитини виникає через дефіцит довіри чи соціальних навичок, але ви маєте розуміти, що це зовсім не те, що ви коли-небудь могли контролювати.Сенситивні (гіперчутливі) діти мають трохи інші або перебільшені реакції. Вони діють не так, як ви очікуєте, як зробила би в подібній ситуації типова дитина. На жаль, у нашому суспільстві це часто розцінюється як слабкість. Але, згідно з думкою сімейного лікаря Джеремі Г. Шнайдера, це зовсім не так. Шнайдер каже: «Правда в тому, що в сенситивних дітей є дар. Вони здатні пізнавати цей світ на більш високому рівні, ніж середньостатистичні діти».То що ж дозволяє казати про дитину як про «дуже сенситивну»? Гіперчутливі діти можуть проявляти одну або навіть усі перелічені нижче риси. Шнайдер пояснює, що ключ до розуміння таких дітей полягає в тому, щоби помітити певний патерн поведінки, а також ступінь, з яким дитина демонструє один чи кілька таких ознак:Ваша дитина дуже чутлива до своїх відчуттів і переживань? У неї відмінне відчуття запахів чи звуків? Вона дуже чутлива до болю?У вашої дитини швидко виникають емоційні перевантаження? Вона відчуває широкий і при цьому інтенсивний спектр емоцій? Іноді вона настільки схвильована, що змушена піти?Ваша дитина набагато мислить глибше, ніж її однолітки або навіть дорослі? Вона ставить серйозні запитання, багато думає й розмірковує про події в своєму житті?Ваша дитина добре усвідомлює навколишню дійсність? Вона помічає, якщо ви переставите з місця на місце якусь навіть маленьку річ, або незначні зміни в інших людях, наприклад, нову стрижку?Ваша дитина дуже чутлива до емоцій інших людей? Вона зауважує, коли комусь сумно, й намагається чимось допомогти? І, здається, вона особливо чутлива до почуттів тварин?Для когось може виявитися нелегким завданням прийняти той факт, що його дитина є сенситивною особистістю. Але краще, якщо ви про це дізнаєтесь якомога раніше, тоді ви зможете зробити важливі кроки, щоб допомогти їй примиритися зі своїм внутрішнім світом і сміливо йти вперед. Шнайдер пропонує такі підказки батькам, які мають намір підтримати своїх дітей у прояві ними сенситивності та впевненості в собі, при цьому не протиставляючи їх іншим дітям.Корегуйте власну поведінку, а не поведінку вашої дитини. Не намагайтесь примусити її пристосуватись до вимог суспільства. Любіть і приймайте свою сенситивну дитину цілком і беззастережно. Ви не можете змінити. Вона повинна знати, що ви любите її незалежно від того, що вона почуває або як реагує на світ.Стати партнерами. Щоб допомогти своїй дитині освоїти безпечні способи взаємодії зі світом, займайтеся з нею. Наприклад, вірогідніше, їй більш комфортно спілкуватися з однокласниками один на один, ніж у групі, тому заохочуйте індивідуальні зустрічі, щоб діти могли пограти разом, так дитина зможе звикнути до кількох однокласників.Орієнтуйтесь на сильні сторони. У деяких країнах сенситивність сприймається мало не як «клеймо», тому важливо не навішувати ярлик на дитину. Допоможіть їй зрозуміти, що вона відчуває світ більш глибоко, ніж більшість дітей, допоможіть їй побачити в цьому важливі переваги. Така дитина може помітити те, повз що пройде більшість людей, вона має прекрасну уяву, дуже уважна і краще концентрується, може проявити себе обдарованим учнем або чуйною людиною, яка співчуває іншим людям.Внесіть невеликі зміни. Якщо вам необхідно внести корективи в оточення своєї дитини, робіть це поступово. Тоді вона буде почувати себе менш пригнічено.Підштовхніть, але не тисніть. Більшість сенситивних дітей засмучуються, якщо їм треба прийняти якесь рішення. Через страх вони часто відкидають різні можливості. Тому іноді найкраще, що ви можете зробити, це просто підштовхнути вашу дитину, щоб вона ризикнула або спробувала щось нове. Те ж стосується й покарання. Дитина краще відреагує, якщо ви виправите її у м'якій формі, замість того щоби кричати на неї. Якщо ваша гіперчутлива дитина буде знати, що ви будете любити її незалежно від того, що вона відчуває, то дитина буде менше хвилюватись та вагатись у нових ситуаціях, буде менш сором'язливою й більш сміливою. Якщо вона буде знати, що ви не збираєтесь примушувати її бути тим, ким вона не є, то ви обидва станете м'якше й будете готові рухатись уперед.Завдання батьків – допомогти своїй дитині адаптуватись до світу й гармонізувати саму себе. Сенситивна вона чи ні, але всі діти час від часу дуже потребують батьківського тепла й почуття безпеки.

                                                    7 правил

                                успішного батьківства

                                                Поради психолога
     Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся порадами.

Правило 1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

Правило 2. Змінюйте ситуацію, а не дитину. Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Правило 3. Висловлюйте свої бажання позитивно.Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо Ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко. Тому наступне:

Правило 4. Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо Ви в принципі розумієте, що виконання Ваших вимог є гарним, та нереальним варіантом - думайте про компроміс. У чому Ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що Ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

Правило 5. Обирайте виховання без побиття та крику. На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
     Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано.

Правило 6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно пригнічуєте.

Правило 7. Прислуховуйтеся до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне - пам'ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

Беззаперечність, або слухняні діти

Беззаперечність означає дію без заперечень. Чи завжди наші діти виконують усе без заперечень?  На щастя, діти не завжди підкоряються нашим наказам чи проханням. “На щастя?!” – обуряться деякі батьки.
Батьки часто скаржаться на те, що дитина надто неслухняна, примхлива, рухлива, агресивна тощо.
І майже не буває батьків, яких непокоїть слухняність.

    Однак, чи завжди слухняність — це добре? Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухаються дорослих. І батькам, і вихователям такі малюки зазвичай подобаються – аякже, з ними ж нема жодних проблем! На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки, чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі! І це небезпечно! Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно – це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.

     Якої мети хочуть досягти батьки абсолютно слухняних дітей? Щоб було легше жити, щоб задовольнити свої амбіції (“ось яка у мене слухняна дитина!”)? І при цьому вони самі у стосунках з іншими людьми постійно демонструють свою незалежність (якщо не з начальником, то з близькими, сусідами, знайомими тощо).Напевне, й ви не раз спостерігали, прийшовши в гості, як господарі-батьки шпетять своїх дітей при сторонніх, сварять, принижують, карають. І якби ви запитали у них: “Чи справді потрібні вам діти-слуги? діти-раби?”, то вони б обурилися.Зрозумійте правильно: тут йдеться не про непотрібність виховання загалом, а про шкідливість виховання абсолютно слухняних дітей, та ще й такими методами.

     Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм незатишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.
Згадаймо нещодавнє минуле. За тоталітарного режиму вчили не висовуватись, не сперечатися, слухатися батьків, учителів і начальство. І яке покоління виростало? Дуже зручне для маніпулювання – сіра слухняна маса, якій усе байдуже.
Щоб дитина вчилася захищати свою особистість, свої інтереси, вчилася протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати: “Роби так!”

До чого призводить безмежна слухняність?

Відомий англійський психіатр Рональд Ленг на багатьох прикладах зі своєї лікарської практики довів, що головною причиною шизофренії є … беззаперечна слухняність у дитинстві! За умови, що така поведінка сприймалася дорослими як позитивна і всіляко заохочувалась. Батьки майбутніх шизофреників – зовсім необов’язково якісь садисти, що б’ють своїх дітей з ранку до вечора. Ні, просто вони задоволені своїми дітьми тільки тоді, коли ті, наче роботи, покірно виконують усе, що їм скажуть. І тільки така поведінка заохочується. За такої моделі поведінки батьків дитина змалечку засвоює, що будь-який її непослух буде сприйнятий дорослими негативно і потягне за собою дуже неприємні наслідки (неважливо, чи це буде ремінь батька, чи сльози матері: “подивись, мама через тебе плаче…”, “ти доведеш бабусю до могили” тощо).

Натомість слухняність винагородиться батьківською ласкою, подарунками і гарантує оберегти від неприємностей і дискомфорту.
Розглянемо поширений випадок. Дитина відмовляється їсти або не хоче якоїсь страви. Більшість мам і бабусь намагаються придушити такий опір у зародку: адже дитина повинна добре харчуватись. Це велика помилка. Маленькі діти ніколи не відмовляються від їжі через примхи. Вони справді не хочуть у цей момент їсти. Їх організм не потребує їжі саме зараз. Але мама чи бабуся швидко переконують їх у тому, що ліпше зробити вигляд, що їси, ніж спробувати пояснити, що ти цього не хочеш. Так і відбувається роздвоєння особистості дитини, яка надягає маску, привчається прикидатися і брехати.
Притлумлений протест, необхідність приховувати свої почуття і бажання породжують гнів на батьків, який, звісно, не виривається у слухняної дитини назовні. Цей гнів (агресія) заганяється всередину і спрямовується на самого себе (так виникають комплекс вини, комплекс неповноцінності). Внутрішня агресія насамперед шкодить здоров’ю. Ідеально слухняні діти зазвичай часто хворіють, у них ослаблений імунітет. “Втеча” в хворобу для слухняних дітей часто є самопокаранням за “погані злі думки”. Отже, самооцінка в них сильно знижується. Такі діти відчувають безпідставне почуття провини.

Внутрішня агресія може набути і деструктивних форм (однією з таких форм у підлітковому чи юнацькому віці є “втеча” – втеча з дому, “втеча” в погану компанію, в секту, в алкоголізм, у наркотики тощо). Що відбувається у підлітковому віці з дітьми, яких у ранньому дитинстві не тільки не навчили відстоювати свої права, боротися за них, а й категорично забороняли це робити? Такі підлітки “втікають” уже не в хворобу, а просто з дому чи в “іншу реальність” – за допомогою психоактивних речовин, комп’ютерних ігор чи інтернету. І тоді реаль-ний світ починає сприйматись як ірреальний, в який підліток мусить раз у раз повертатись (коли нема наркотика чи грошей на гру тощо). І поступово особистість гине, оскільки буквально переходить в інший світ, розчиняється в ньому.
Багато підлітків, особливо ті, за кого все вирішують батьки, віддають перевагу ілюзорній свободі перед реальною. Адже реальна свобода означає, що той, хто приймає рішення, несе відповідальність перед Богом і людьми за них. Підлітки, прагнучи приймати рішення, не хочуть брати на себе відповідальність. Саме в цьому полягає привабливість “поганих компаній” для дітей із благополучних, здавалось би, сімей. Адже компанія (група, секта, банда) дає ілюзію повної свободи: батьків поряд нема, батьківських заборон нема, натомість те, що забороняли батьки, тут вітається і схвалюється, нерідко підлітку надається якийсь фінансовий мінімум – ще одна ілюзія фінансової незалежності від “предків”. Водночас член групи має виконувати усі накази ватажка, будь-який відкритий протест негайно придушується і карається. Зате така рабська залежність дає члену групи абсолютну свободу від відповідальності за свої вчинки (“мене завжди захистять”, “про мене подбають”, “мені наказали”, “я не мав вибору” тощо).
Звісно, далеко не кожна слухняна дитина матиме психічну хворобу, це буває рідко. Не завжди, на щастя, потрапляє й у залежність. Але ЗАВЖДИ її розвиток, особливо особистісний, гальмується.
Людина за своєю природою є істотою, що саморозвивається. Прагнення до розвитку закладено в людині природою і Богом. Але дитина розвивається лише тоді, коли сама того хоче і сама це робить. І це аж ніяк не виключає необхідності коритися дорослим, але НЕ ЗАВЖДИ. Тотальна покора блокує розвиток. Таким дітям подобається, що вони нічого не вирішують, не несуть відповідальності – за них це роблять дорослі, отже й вина за наслідки виконання наказів лежить на них.
Батьки мають виробляти здорові реакції на ситуацію, самостійність, незалежність, вміння відстоювати свою позицію – і тоді їхня дитина практично гарантована від небезпеки потрапити у будь-яку залежність (алкоголічну, наркотичну, психологічну).
Залежність – особливий внутрішній стан, що характеризується втратою свободи волі – дару Божого, який вирізняє людину серед тваринного світу. Якою людиною стане немовля – залежить від батьків. Саме у них воно вчиться і поганому, і доброму. А чи знаєте ви, що значний відсоток молодих людей, що страждають на залежність (наркотичну, алкогольну, психологічну), належать до “благополучних” сімей? І це тому, що в дитинстві вони мусили просто виживати психологічно, бо не могли сказати “ні” своїм батькам. Мається на увазі не істерично-крикливе “ні”, а нормальне людське “ні” дитини, яка знає, що її думка і бажання не байдужі найближчим людям – батькам.

Помилки батьків

На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є створінням Божим, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні “шовкові” діти, ставши самі батьками, так само виховують своїх дітей.

1. Якщо ваша дитина – ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати “поганою”? Може, тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість (“я тебе люблю, але ти вчинив погано, мені неприємно”, “я розумію, ти зараз гніваєшся, але це так негарно, коли ти кричиш”, “ти розбив чашку, це напевно тому, що поспішав”, тощо.
2. Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона – не така, як усі, і це прекрасно! Якщо донька не хоче одягати цю сукенку – не треба її змушувати, бо “мама краще знає”. Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує її самооцінку.
3. Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко. “Усі діти як діти, бавляться разом, а мій сидить у траві і невідомо що роздивляється!” – обурюється якась мама на дитячому майданчику. Такі слова принижують, вбивають упевненість у своїх силах. Не можна й змушувати дитину бавитися з іншими, бо вона цього НЕ ХОЧЕ, адже є діти, які не люблять шумних ігор.
4. “Тихі” діти зазвичай надто критичні до себе. Старайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива – підірве довіру до вас.
5. Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природній.
6. У спільній роботі чи іграх дайте дитині зробити “останній штрих” (натиснути кнопку на пралці, поставити верхівку в пірамідці тощо). Ніщо так не зміцнює віру в себе, як радість від успіхів.

Журнал „Ангеляткова наука”, березень 2009р.http://www.angelyatko.com.ua/school_deteil.php?id=1

Як батьки можуть допомогти дітям 

в навчанні

Декілька порад про те, як підвищити успішність дитини на заняттях

Зробіть робоче місце зручним. На робочому місці нічого не повинно відволікати дитини від виконання завдань. Часто буває, що діти вимушені робити уроки на кухні, де є зручний стіл і нормальне освітлення. Саме тому зробіть робочий куточок в кімнаті дитини, де буде досить місця для того, щоб розкласти декілька книг, поставити ручки і олівці, щоб легко можна було дотягнутися до полиці, де стоять підручники і словники.

Необхідно також приділяти увагу тому, щоб у дитини завжди було досить паперу, зошитів і письмового приладдя. Але турботу про це треба покласти на дитину, це дає йому можливість відчути себе самостійним і відповідальним.

Вимикайте телевізор. Візьміть за правило не включати телевізор, якщо на даний момент час робити домашнє завдання. Телевізор, як говоритися, затягує. Сів дивитися, і часу ні на що інше більше не залишилося. У разі, якщо там показують дійсно щось цікаве, то це завжди можна записати на відео.

Що робити з радіо і музикою? Доведено, що деякі види музичних творів (виключаючи важкий рок) сприяють засвоєнню матеріалу, тому постежте, якщо улюблена радіостанція не заважає, а навпаки сприяє виконанню домашнього завдання, значить, не потрібно забороняти дитині, слухати радіо під час виконання домашніх завдань.

Регулярність - ключовий чинник. Непогано було б, якщо ваші обіди і вечері (чи хоч би вечері) відбувалися в одно і теж час. Щоб у дитини був чіткий орієнтир, що він робить усі уроки до вечері або, навпаки, починає робити уроки після вечері. В якості заохочення за кожен виконаний блок домашнього завдання можна придумати яке-небудь заохочення.

Наочна організація. Купіть або зробіть самі великий календар, куди можна робити позначки про важливі учбові події, про те, скільки часу залишилося до кінця чверті, триместра, про час іспитів. Це служитиме наочним нагадуванням дитині і не створить помилкового враження, що ще багато часу і до іспиту можна підготуватися і після. А після якось не настає, і усе доводитися робити в останню мить.

Навчіть дитину вчитися. Поясніть їй, що механічне виконання домашніх завдань не забезпечує хороших знань. Підкажіть, що необхідно знати дитині, щоб виконувати завдання максимально ефективно:

- робити позначки при читанні глав і параграфів;
- навчитися стискувати матеріал до головних думок;
- навчитися користуватися таблицями і схемами;
- навчитися передавати своїми словами, прочитане в тексті;
- навчите його робити картки, по яких можна швидко повторити важливі дати, формули, слова і так далі
- також дитина повинна навчитися записувати за учителем не слово в слово, а тільки важливі думки і факти. Ви можете потренувати дитину це робити, влаштувавши міні лекцію.

Навчіть дитину не хвилюватися перед тестом. Головне, що повинна запам'ятати дитина, це те, що вночі, перед контрольною необхідно добре виспатися, а не посилено готуватися. На контрольній краще мати при собі запасну ручку, олівець і папір. Поясните, якщо дитина хвилюється, то щоб позбавитися від хвилювання необхідно зробити декілька глибоких і повільних вдихи-видихів, і паніка пройде.

Під час виконання домашнього завдання, стежте за станом дитини. Якщо дитина втомилася, розсерджена або засмучена, тому що завдання занадто довге і складне, і це вже не вперше, можливо, варто втрутитися і дати дитині невеликий тайм-аут, припинивши домашню роботу на сьогодні. Я думаю, що пояснити учителеві невиконання домашнього завдання буде не так вже складно.

Чи повинні батьки допомагати дитині з домашніми завданнями? У різних випадках по-різному. Батьки можуть допомогти дитині натренувати правильне написання слів, диктуючи тексти і слова, зрозуміти складне математичне завдання. Якщо завдання не складне і дитина в змозі його зробити і чомусь навчитися з цього процесу, краще не втручатися, а запропонувати свою допомогу при перевірці. Також прохання дитини допомогти треба приймати з радістю, і не бурчати. Не забувайте також робити позитивні коментарі, коли перевіряєте або робите з дитиною домашні завдання. У дитини не повинно бути почуття страху, що при виконанні домашніх завдань його лаятимуть.

Стежте за процесом. Цікавтеся справами дитини в школі, але не влаштовуйте їй допитів з пристрастю. Підійдуть питання типу : «Як пройшла контрольна по математиці»?, «Як у тебе справи з рефератом по історії? Потрібна моя допомога»? і тому подібне. Звертайте увагу на оцінки дитини, а також на позначки учителя, якщо такі практикуються у вашій школі. Усе це може служити знаком, як у дитини йдуть справи по тому або іншому предмету. Ви також можете у будь-який момент підійти і поговорити з учителем, але будьте обережні, це варто робити з відома дитини, інакше у неї може з'явитися відчуття, що ви втручаєтеся в її справи, шпигуєте за нею (якщо, звичайно, справа не дійшла до того, що вас викликають до школи). Звертайте увагу на висловлювання типу «він/вона жахливий учитель», що показує наступне: ваша дитина не справляється з предметом через ряд різних причин, потрібна ваша допомога.

25 советов, как быть спокойным родителем

До появления ребенка каждый родитель мечтает о том, что будет хорошим отцом или матерью. Но когда дети наконец рождаются, а с ними приходит череда сюрпризов, многие впадают в состояние паники, ощущают беспомощность и недостаток знаний. В таком случае главный совет для родителей – быть спокойными, чтобы суметь разобраться в трудной ситуации. Есть ряд рекомендаций, которые помогут сменить стиль воспитания на более эффективный, и произвести изменения в отношениях с детьми.

1.                           Что бы ребенок ни сказал, не надо торопиться отказать ему еще до того, как ребенок закончил свою фразу. Такие непродуманные отказы ведут к тому, что потом слова родителей не ценятся ребенком. В то же время родители должны быть открыты для согласия с ребенком.

2.                         Для поддержания спокойствия можно читать. Выбор можно остановить на книгах для родителей или одухотворяющем чтении.

3.                              Важно какое-то побыть наедине с собой. Такой уединенный отдых поможет оставаться спокойным.

4.                              Если вы почувствовали, что нахлынула волна гнева и он готов «пролиться» наружу, то сначала надо глубоко вдохнуть или выйти из комнаты. Можно заняться другим делом или включить музыку, сделать все, чтобы прошло раздражение, и только потом действовать.

5.                              Если вставать пораньше, появится необходимое время только для себя.

6.                              С этой целью и ложиться нужно раньше. Так родители смогут прекрасно отдохнуть, а это очень влияет на способность оставаться спокойным. Если человек устал, он не сможет найти нестандартный выход из ситуации и не обращать внимания на мелочи.

7.                              Сохранять спокойствие помогает творчество, когда мастерят своими руками или придумывают что-либо интересное. Главное, чтобы занятие доставляло радость, вносило необычное в рутинную жизнь.

8.                              Можно придумать для себя каждодневное действие, которое доставит удовольствие, например, чаепитие, хобби или вечерняя прогулка с мужем по парку.

9.                              Важно не замечать мелких ошибок ребенка. Если держать на контроле любые действия, постоянно критиковать их, это вносит в семью раздор и напряжение. Слишком много запретов повлекут ответную реакцию ребенка.

10.                         В минуту волнения по любому поводу, важно подумать о том, что это лишь неприятность, которая скоро пройдет и забудется, так стоит ли тратить силы на борьбу с ней. Подумайте, будет ли эта ситуация, неприятность важна черех месяц, год. Если нет, то зачем так переживать из-за нее.

11.                         Можно взять за правило, если намечается какая-либо ссора, начинать уборку. Активно двигаясь, человек не только сбрасывает стресс, но и меняет состояние эмоций с отрицательного на положительное.

12.                         Заведите дневник, в который записывайте положительные моменты, веселые моменты, забавные фразочки аших детей. Время от времени читайте его для поднятия настроения.

13.                         Получить спокойствие можно, повторяя мантру или молитву. Хорошо помогают занятия йогой или любыми другими упражнениями. Не помешает вечерняя горячая ванна.

14.                         Необходимо выдерживать определенный темп. Чтобы все успевать, не надо спешить. Установите очередность в списке дел, исходя из их важности.

15.                         Не потерять себя в сложной ситуации помогает юмор. Иногда можно позволять расслабиться, покривляться или потанцевать, подпевая себе.

16.                         Учитесь обсуждать и договариваться, не повышая голоса. Вы можете обсуждать поведение друг друга, обиды, события, планы и совместно принимать решения. Это очень помогает выстраивать правильные отношения родителей с детьми. 

17.                         Важно обращать внимание на свое поведение, ведь часто дети копируют его. Если ребенок раздраженный, нервничает, возможно, причина именно в вас.

18.                         Заведите свои правила и повесьте их на видное место. Правила должны быть не только для детей, но и для родителей. Например, не бить ребенка, не кричать, не опаздывать забирать его из садика/школы и т.п. Можно придумать систему поощрений за соблюдение правил, а также систему лишений в случае их несоблюдения.

19.                         Иногда, чтобы восстановить хорошее настроение, достаточно поесть. Низкое содержание сахара в крови может способствовать возникновению раздражения. Устройте праздник живота, закажите пиццу или купите торт и получите радость от этого. Дети тоже будут рады.

20.                         Не стоит изо дня в день заниматься рутиной. Пробуйте что-т о новое, меняйте обстановку, маршруты для прогулок, общайтесь с новыми людьми. Пусть каждый день приносит что-то новое, нестандартное.

21.                         Музыка благотворно влияет и на детей, и на родителей. Можно слушать классическую музыку для спокойствия и вдохновения, особенно она полезна детям, ее можно ставить фоном, когда он играется.

22.                         Избавиться от стресса поможет домашний питомец. Можно завести небольшое животное, не требующее сложного ухода. Вместе с ребенком интересно наблюдать за его привычками.

23.                         Каждый день благодарите судьбу за то, что в вашей жизни есть ребенок. Напоминайте себе, какой он замечательный и уникальный.

24.                         Чтобы быть спокойным, важно стать крепким духовно. Этому способствуют молитвы или медитация. Медитация успокоит ваш ум и наполнит энергией. Попробуйте!

25.                         Если ничего не получается и не помогает, просто обнимите вашего ребенка, и делайте так как можно чаще. Телесный контакт помогает и детям, и родителям. Говорите, как сильно вы его любите.

ЯК ВИХОВАТИ ДОБРУ ДИТИНУ

Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй позбутися озлобленості та агресивності. Справді сильною особистістю є особистість відкрита, доброзичлива, добра.

1.Любіть дитину. Не забувайте, що їй необхідна Ваша ласка: обіймайте, цілуйте, гладьте по голівці. Знаходьте радість у спілкуванні з дитиною.

2. Безпосереднє спілкування з дорослими, приклад дорослих, наслідування їх – суттєвий фактор морального формування особистості.

3.Значну роль відіграє вплив дорослих на адекватне ставлення дитини до недоброго та доброго,на формування правильних моральних оцінок.

4.Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми, правила, які висувають дорослі до власних дітей.

5. Діти виховуються не лише на добрих прикладах, а й на прикладі активного подолання поганого. Стимул пробуджує в дитині бажання здійснювати той вчинок, який від нього чекають дорослі. Тому не можна вважати моральним той вчинок, що здійснюється через боязнь покарання, через власну вигоду.

6. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.

7. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.

8. Акцентуйте увагу на розумінні мотивів моральної поведінки, значенні ситуації самостійного морального вибору.

9. Дозволяйте дитині творити: конструювати, ліпити, клеїти, малювати.

10. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії, походи, свята.

11. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню, а не розкішному одягу.

12.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.

13. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов’язками.

14. Дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на власну долю.

15.Пам’ятайте! Дитина, що сповнена зла й агресії, менш щаслива, ніж дитина доброзичлива.

                                                                    

ТЕСТ ДЛЯ БАТЬКІВ

    Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а другі – не соромляться жалітися на них. Стосунки батьків і дітей – вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім’ях – мир і спокій, а в інших – сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є? На ці запитання допоможе відповісти цей тест. Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх. 

1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном?

- систематично – 3;

- інколи – 1;

- ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) – 0;

- а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? – 2.

2. Чи довіряє вам дитина свої таємниці і переживання?

- у хвилини відвертості – так – 3;

- про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вихователів (вчителів), знайомих – 4;

- а навіщо мені її таємниці? – 1;

- як мені знадобиться дізнатися, натисну – і все скаже – 2.

3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною?

- стільки, скільки конче необхідно – 2;

- з ранку до ночі – 4;

- увесь вільний час – 3;

- я не маю часу для спеціального спілкування – 1.

4. Якщо вихователька (вчителька) не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите?

- дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо – 2;

- допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) – 3;

- дитина отримала зауваження (погану оцінку) – нічого страшного, наступного разу виправиться – 1;

- влаштую скандал виховательці (вчительці) – 4.

5. Як ваша сім’я проводить літній відпочинок?

- тато – в один бік, мама – в другий, діти – до бабусі (в табір тощо) – 1;

- намагаємося провести відпочинок разом – 3;

- відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати – 2;

- куди дитина захоче, туди й поїде – 4.

6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися?

- той, хто першим усвідомить свою провину – 3;

- ніхто і ніколи, все налагоджується само собою – 1;

- певна річ, дитина, вона ж наймолодша – 2;

- завжди я, шкода ж дитини! – 4.

7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини?

- так, стараюся виконати усі – 4;

- так, якщо маю кошти і час – 3;

- бажання – так, примхи – ні – 2;

- це діти мають виконувати бажання дорослих – 1.

8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження?

- постійно – 2;

- не втручаюсь в життя дитини – 4;

- у разі необхідності – 3;

- давати поради і вчити жити – безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити – 1.

9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам?

- тільки якщо нема іншого виходу – 3;

- так я і роблю – 2;

- ніколи в світі – 4;

- де захоче, там і житиме – 1.

10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите?

- шкуру здеру! – 2;

- поговорю, поясню, чому так не можна робити – 3;

- то й нехай, «все найкраще – дітям!» – 4;

- в моєму домі гроші не валяються абиде – 1.

А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді. Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.

Від 10 до 15 балів. Ви – байдужа мати чи батько. Для вас дитина – другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: “Хочу пожити для себе!”, і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов’язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.

Від 16 до 25 балів. Ви – тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім’ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли „ваша слухняна овечка” виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі.

Від 26 до 34 балів. Ви – справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім’ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.

Від 35 до 40 балів. Ви – прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з’ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися…

Презентації Українською мовою з ваших PowerPoint файлів.

Презентації Українською мовою з ваших PowerPoint файлів.