Нарис про вчительку
Скільки себе пам’ятає, вона завжди мріяла бути вчителькою.
Споглядаючи за роботою своєї першої наставниці, уявляла, як сама проводитиме уроки, якою вимогливою, але доброю буде. І
неодмінно її любитимуть діти, адже й вона їм віддасть своє серце. Вже й десятий клас закінчувала, а не було навіть іншої думки, ким стати. Зранку бігла на уроки, а вдень чи
ввечері гралася у школу, писала крейдою на імпровізованій дошці (насправді це
була біла глина, і мама сварилася, що навкруги все запорошено), виправляла
помилки в зошитах уявних учнів. Бувало, й справді допомагала своїй вчительці
перевіряти учнівські домашні завдання, і радості тоді не було меж. Що вже
говорити про уроки, які їй довіряли проводити в різних класах з різних
предметів, коли не знаходили заміни
серед учителів!
Учитель… Це ж якою людиною
треба бути, щоб стати гідним цього почесного
звання?